Замок Паланок або Мукачівський замок

У Мукачеві є одна деталь, яку складно не помітити навіть людині, яка зовсім не цікавиться замками. Посеред рівнинної місцевості раптом здіймається окрема гора, а на її вершині стоять мури замку Паланок. Здалеку вони виглядають майже як продовження самої височини.

І це не випадковість.Замок збудований на горі вулканічного походження, яка здіймається приблизно на 68 метрів над місцевістю. Вершина розташована на висоті близько 188 метрів над рівнем моря. Для сучасного туриста це насамперед гарний краєвид на Мукачево, а для людей Середньовіччя така гора означала дещо практичніше: ворога видно здалеку, підніматися йому доводиться вгору, а оборонці вже чекають нагорі. Тобто ще задовго до появи кам'яних бастіонів природа виконала значну частину роботи майбутніх фортифікаторів.

Незвичайне розташування Замкової гори породило одну з найвідоміших місцевих легенд. За переказом, височину начебто насипали вручну, а людям довелося виконувати цю роботу в таких тяжких муках, що саме від слова «мука» згодом нібито виникла назва Мукачево. Історія атмосферна — особливо якщо дивитися на замок знизу й уявляти, скільки землі знадобилося б для такого будівництва. Але тут геологи залишають легенді небагато шансів: Замкова гора природна і має вулканічне походження. Ніхто її вручну не насипав.

Втім, реальність виявилася не менш цікавою. Людям не довелося створювати гору — зате вони протягом століть перетворювали її на складну систему укріплень. Забудова розташовувалася на різних рівнях, а зрештою сформувалися Верхній, Середній та Нижній замки. Те, що з міста здається єдиною кам'яною фортецею, всередині виявляється каскадом дворів, мурів, брам, ровів і оборонних споруд. І саме тут починається найцікавіше. Бо замок Паланок цінний не лише своїм віком чи панорамою Мукачева. У його плануванні досі можна побачити логіку справжньої фортеці: що вище піднімався противник, то більше перешкод залишалося попереду.

У великих замках найцікавіше часто ховається не в парадних залах. У замку Паланок достатньо відійти від панорами Мукачева й уважніше придивитися до внутрішнього двору, щоб знайти криницю майже завглибшки з двадцятиповерховий будинок, згадати чорта, якого нібито обдурили кількома монетами, дізнатися, звідки взялася назва «Паланок», а потім раптом з'ясувати, що тут переховували одну з найважливіших державних реліквій Центральної Європи. І найцікавіше, що в цьому наборі історій реальні події сусідять із легендами настільки близько, що їх легко переплутати. Тому спробуємо розділити одне від іншого.

Близько 85 метрів униз: навіщо Паланку така криниця

Для фортеці на вершині гори вода була не побутовою дрібницею, а питанням виживання. Поки гарнізон мав запаси їжі та власне джерело води, облога могла тривати місяцями. Якщо вода закінчувалася — навіть найтовстіші мури поступово втрачали сенс.

Саме тому у Верхньому замку з'явився знаменитий колодязь Паланка, видовбаний просто в гірській породі. Найчастіше його глибину вказують як 85 метрів, хоча в частині джерел зустрічається цифра 86 метрів. Тож правильніше говорити про криницю завглибшки близько 85 метрів, а не сперечатися за останній метр.

Перші приблизно 13 метрів шахти викладені тесаним каменем, далі вона проходить безпосередньо крізь гірську породу. Під час очищення криниці у 2008 році її дослідили до глибини понад 76 метрів і виявили джерело води, а також залишки обладнання та предмети різних періодів. Існують перекази про підземний хід із криниці до річки Латориці та навіть про таємні переходи далеко за межі фортеці. Звучить чудово, особливо в напівтемному замковому дворі, але підтвердженого підземного тунелю з криниці до річки немає. А от сама величезна шахта цілком реальна — і без додаткових таємних ходів виглядає достатньо вражаюче.

Федір Коріятович, чорт і дуже маленький мішок золота

Найвідоміша легенда про замкову криницю пов'язана з князем Федором Коріятовичем. За переказом, робітники довго копали крізь скелю, але води так і не знаходили. Тоді з'явився чорт і запропонував просту угоду: він дає воду, князь — мішок золота. Проблема полягала в тому, що великого мішка золота в князівській скарбниці нібито не знайшлося. І тут хтось із оточення помітив юридичну деталь, якій позаздрив би сучасний адвокат: у домовленості ніхто не уточнив розмір мішка.Тож, до маленького мішечка поклали кілька золотих монет і передали обіцяну винагороду. Обурений таким трактуванням договору чорт, за легендою, стрибнув у криницю й залишився там. А його невдоволення начебто іноді й досі відлунює з глибини.

Це, звичайно, легенда, а не історичний документ. Більше того, навіть традиційне твердження, що саме Коріятович наказав викопати криницю, історики трактують обережно: князь справді відіграв важливу роль в історії Мукачівського замку, але прямих документів, які дозволили б беззастережно приписати йому всі споруди та перебудови, що традиційно пов'язують з його ім'ям, не збереглося. Тому криниця — факт. Її величезна глибина — факт. А чорт із мішком золота нехай залишається там, де йому найкомфортніше, — у хорошій замковій легенді.

Чому Мукачівський замок називається «Паланок»

Сьогодні слова «Мукачівський замок» і «замок Паланок» фактично сприймаються як дві назви однієї фортеці. Але саме слово «паланок» спочатку означало зовсім не весь замок.

Навколо Замкової гори існувала додаткова оборонна лінія — рів, внутрішній бік якого укріплювали дерев'яним, зокрема дубовим, частоколом. Такий частокіл називали паланком. Згодом назва оборонної конструкції закріпилася за самою фортецею. Тобто «Паланок» — це не ім'я якогось князя, не назва вулкана і не загадкове середньовічне слово для замку. Почалося все набагато прозаїчніше — з дерев'яної оборонної огорожі. Просто частокіл давно зник, а його назва пережила століття.

Коли Паланку довірили Святу Корону Угорщини

Одна з найдивовижніших сторінок історії замку взагалі не пов'язана з облогою. У 1805–1806 роках у Паланку приблизно три місяці зберігали Святу Корону Угорщини — коронаційну реліквію, тісно пов'язану з угорською державністю та традицією коронування монархів. Причиною була не церемонія і не бажання показати реліквію мешканцям Мукачева. Європою йшли Наполеонівські війни. Після загострення військової ситуації королівські регалії вирішили вивезти з Буди в безпечніше місце. Паланок, віддалений від основного театру бойових дій і все ще захищений потужними укріпленнями, для цього підходив прекрасно.

У грудні 1805 року корону та інші регалії таємно доставили до Мукачева. Навесні 1806 року, коли безпосередня небезпека минула, їх повезли назад. Таким чином фортеця, яка на той час уже втрачала колишнє військове значення, на короткий час стала сховищем однієї з найцінніших реліквій Угорського королівства. Цей епізод добре показує репутацію Паланка навіть після завершення його найславетнішої військової епохи: якщо потрібно було сховати корону від армії Наполеона, стара фортеця в Мукачеві все ще виглядала доволі переконливим сейфом.

Можна скільки завгодно розповідати про товсті мури, високі бастіони та вигідне розташування замку. Але справжня цінність фортеці з'ясовується лише тоді, коли під її стінами з'являється армія, яка дуже хоче потрапити всередину. Наприкінці XVII століття така перевірка для Мукачівського замку настала. І тривала вона не день, не тиждень і навіть не кілька місяців. Оборона Паланка 1685–1688 років стала одним із найвідоміших епізодів його історії, а людиною, з якою ця оборона назавжди пов'язана, була Ілона Зріні.

Щоб зрозуміти облогу, достатньо подивитися на тогочасну карту Центральної Європи. Паланок опинився всередині великого протистояння між Габсбургами, Османською імперією та антигабсбурзьким рухом в Угорському королівстві. Ілона була вдовою Ференца I Ракоці, а згодом стала дружиною Імре Текелі — одного з керівників антигабсбурзького руху куруців. З цією жінкою пов'язана й історія замку Сент-Міклош у Чинадієві, розташованого зовсім недалеко від Мукачева, що став одним із найвідоміших місць, пов'язаних з особистою історією Зріні та Імре Текелі. Після невдалої для Османської імперії облоги Відня у 1683 році становище Текелі різко погіршилося. Імператорські війська поступово захоплювали фортеці, які перебували під контролем його прихильників.

Мукачівський замок залишався одним із найважливіших укріплених пунктів, які ще не контролювали Габсбурги. Тому наприкінці 1685 року війська імператора оточили Паланок. У цей момент те, що ми розбирали на початку статті, перестало бути просто архітектурою. Гора, кілька оборонних рівнів, брами, бастіони, запаси та власне джерело води тепер мали виконати саме ту роботу, заради якої все це будували.

Фортецею керувала жінка — і це не красива легенда

Ілона Зріні не була символічною «господинею замку», яка просто залишалася за мурами під час бойових дій. Вона фактично очолила оборону Паланка, вела листування, займалася забезпеченням фортеці та брала участь у переговорах. У сучасних переказах цей сюжет іноді прикрашають майже кінематографічними сценами: княгиня постійно стоїть на бастіоні під ядрами, особисто командує кожним залпом і веде гарнізон у бій. До таких подробиць краще ставитися обережно. Але головного перебільшувати не потрібно — документально підтверджений сам факт, що саме Ілона Зріні була центральною політичною та організаційною постаттю оборони Мукачівського замку.

Разом із нею у фортеці перебували її діти, серед яких був майбутній князь Ференц II Ракоці. Через кільканадцять років він сам очолить велике антигабсбурзьке повстання і знову зробить Паланок важливим військовим пунктом.

«Трирічна облога» — правильно, але з невеликим уточненням

Про Паланок часто пишуть, що Ілона Зріні три роки обороняла замок. У туристичному тексті це допустиме спрощення, адже події охоплюють 1685, 1686, 1687 і початок 1688 року. Але це не означає, що протягом трьох календарних років під мурами безперервно стояла одна й та сама армія й щодня штурмувала фортецю. Облога мала різні етапи. Імператорські сили блокували замок, посилювали тиск, відходили й поверталися. Змінювалися командувачі та військова ситуація навколо Мукачева. Проте головне залишалося незмінним: Паланок не здавався понад два роки, хоча становище його захисників ставало дедалі складнішим.

І тут добре видно різницю між ефектною фортецею та справді життєздатною оборонною системою. Ворогові недостатньо просто підійти під стіни. Потрібно підтримувати блокаду, забезпечувати власне військо, перекривати постачання захисників і чекати, доки всередині почнуть закінчуватися ресурси. Саме тому та сама глибока криниця, про яку сьогодні туристи слухають легенду про чорта, в умовах XVII століття була значно важливішою за будь-яку красиву історію. Фортеця без власної води могла мати хоч десять мурів — довгої облоги вона б не витримала.

Чому Паланок усе-таки здався

До початку 1688 року становище стало майже безвихідним. Антигабсбурзькі сили втрачали позиції, допомоги ззовні не було, а тривала блокада поступово виснажувала гарнізон і запаси. У популярних розповідях про Паланок часто зустрічається драматичніша версія: нібито Ілону Зріні змусили капітулювати за допомогою підробленого листа від її чоловіка Імре Текелі або через зраду одного з наближених.

Ця історія справді давно існує в переказах, але сприймати її як беззаперечно встановлений факт не варто. Історичні дослідження показують значно прозаїчнішу картину: після більш ніж двох років блокади можливості продовжувати опір практично вичерпувалися, а Ілона вже наприкінці 1687 року розуміла, що без зовнішньої допомоги утримати фортецю буде неможливо.

У січні 1688 року почалися переговори про здачу замку. У середині місяця було погоджено капітуляцію, а 17 січня генерал Антоніо Караффа увійшов до Паланка. При цьому мова не йшла про класичний фінальний штурм, після якого переможці прорвалися крізь зруйновану браму. Паланок капітулював за угодою. Саме це, мабуть, найкраще говорить про його оборонні можливості: імператорська армія отримала фортецю не тому, що одного дня пробила всі її мури, а після тривалої ізоляції, виснаження й переговорів.

Паланок вистояв — але війну навколо нього було програно

З військової точки зору фінал очевидний: фортеця перейшла під контроль Габсбургів. Але історія облоги запам'яталася зовсім не через сам момент капітуляції. За понад два роки стало зрозуміло, що система укріплень Мукачівського замку справді працювала. Паланок міг довго залишатися ізольованою фортецею навіть тоді, коли політична та військова ситуація навколо нього вже складалася не на користь захисників.

Саме ця оборона зробила Ілону Зріні однією з найвідоміших постатей в історії замку. Сьогодні у Верхньому дворі вона зображена разом із сином Ференцом II Ракоці — і цього разу пам'ятник стоїть не на місці красивої вигадки. За ним справді є історія жінки, яка понад два роки утримувала одну з найсильніших фортець регіону проти імператорського війська.

Щоправда, після всіх цих облог у Паланка попереду був досить іронічний поворот. Фортецю століттями вдосконалювали, щоб ворог не зміг потрапити всередину. Менш ніж через сто років її почали використовувати з протилежною метою — щоб люди, яких туди привозили, не змогли вийти назовні.

В історії замку Паланок є майже ідеальна іронія. Століттями його перебудовували так, щоб чужа армія не могла потрапити всередину. А коли фортеця втратила колишнє військове значення, виявилося, що ті самі мури, рови й ізольовані приміщення чудово підходять для протилежного завдання — не дозволяти людям вийти назовні.

Так почався один із найпохмуріших періодів в історії Мукачівського замку. У XVIII столітті його приміщення вже використовували для утримання в'язнів, а у 1782 році за розпорядженням імператора Йосифа II Паланок перетворили на політичну в'язницю Габсбурзької монархії.

Відтепер до Мукачева привозили не ворожі гарнізони, а людей, яких влада вважала небезпечними через їхню політичну діяльність, участь у повстаннях чи антиурядових організаціях. Тож Паланок іноді навіть називають «австрійською Бастилією». Це радше пізніше образне порівняння, ніж офіційна назва в'язниці, але масштаб її використання пояснює, чому така характеристика прижилася.

Фортеця, з якої тепер потрібно було не проникнути, а втекти

Для політичної в'язниці Паланок мав майже все необхідне. Висока ізольована гора, кілька оборонних поясів, товсті мури, внутрішні двори та приміщення, які легко було відокремити одне від одного. Те, що колись створювало проблеми для армії під час штурму, тепер створювало проблеми для в'язня, який міг би подумати про втечу.

За даними, які наводять музейні та туристичні джерела, за час існування в'язниці через Паланок пройшло близько 20 тисяч ув'язнених. Точну цифру для такого тривалого періоду варто сприймати обережно, але зрозуміло одне: мова йшла не про кілька камер для місцевих правопорушників. Мукачівський замок став частиною значно ширшої пенітенціарної системи монархії.

І географія його в'язнів це добре показує. Тут опинялися люди, чиї історії були пов'язані не лише із Закарпаттям чи Угорщиною, а з політичними рухами різних частин Європи.

Ференц Казінці: письменник, який потрапив до Паланка після смертного вироку

Одним із найвідоміших в'язнів Мукачівського замку був Ференц Казінці — угорський письменник, перекладач і один із головних діячів оновлення угорської літературної мови. У 1794 році Казінці заарештували через зв'язок із так званою змовою Мартиновича — рухом угорських якобінців. Спочатку його засудили до смертної кари, яку згодом замінили ув'язненням.

Паланок був далеко не першою його в'язницею. Казінці переводили між кількома фортецями Габсбурзької монархії — зокрема Брно та Куфштайном. У 1800 році його доставили до Мукачева, де він провів останній період багаторічного ув'язнення. У червні 1801 року Казінці отримав помилування і вийшов на свободу.

Загалом за ґратами він провів 2387 днів — приблизно шість із половиною років. Пізніше цей досвід Казінці описав у власному щоденнику ув'язнення. Сьогодні в Мукачівському історичному музеї йому присвячена окрема меморіальна експозиція.

Олександр Іпсіланті: з боротьби за незалежність Греції — до камери в Мукачеві

Ще більш несподівано в історії Паланка з'являється Олександр Іпсіланті — один із діячів грецького національно-визвольного руху. У 1821 році він очолив виступ проти Османської імперії в Дунайських князівствах. Після поразки Іпсіланті перейшов на територію Австрійської імперії, сподіваючись урятуватися. Але політика Відня щодо революційних і визвольних рухів була далекою від гостинної. Австрійська влада його заарештувала. Спочатку Іпсіланті утримували саме в Мукачівському замку, причому задля секретності він проходив під вигаданим ім'ям — барон Шенварт. У 1823 році його перевели до фортеці Терезієнштадт — сучасного Терезіна в Чехії.

Так одна камера Паланка могла бути частиною історії угорського мовного реформатора, а інша — людини, ім'я якої безпосередньо пов'язане з початком боротьби за незалежність Греції. Для замку в невеликому закарпатському місті це доволі промовистий масштаб.

1848 рік: коли двері в'язниці відчинили самі мешканці Мукачева

Революційні події 1848 року, що охопили значну частину Європи, дісталися й Паланка. Під час революції місцеві мешканці відкрили замкові каземати та звільнили ув'язнених. На згадку про цю подію у Верхньому замку посадили липу, яку назвали Деревом Свободи. Вона простояла понад століття, але у 1960 році була пошкоджена сильною бурею. Щоправда, історія Паланка як в'язниці на цьому не закінчилася. Після придушення революції тюремні функції замку відновили, і він ще кілька десятиліть використовувався для утримання в'язнів.

Коли політичну в'язницю Паланка закрили

Найчастіше кінцевою датою тюремного періоду називають 1896 рік. Тоді, під час святкування тисячоліття приходу угорських племен до Карпатського басейну, угорське Міністерство юстиції офіційно припинило роботу в'язниці в Мукачівському замку. У деяких публікаціях можна зустріти твердження, що окремі тюремні функції фактично зберігалися ще кілька років — аж до початку XX століття. Тому безпечніше говорити саме про офіційне закриття в'язниці у 1896 році, не перетворюючи одну дату на предмет зайвої суперечки.

Після цього Паланок утратив і ту функцію, для якої його використовували понад століття. Військовою твердинею він уже давно не був, політична в'язниця закрилася, а величезний комплекс потребував коштів на утримання. Для замку почався новий, значно спокійніший, але не завжди легкий період.

Після історій про облоги, політичних в'язнів і корону може здатися, що сучасний Паланок — це просто велика декорація, якою достатньо помилуватися ззовні. Насправді все навпаки. Усередині працює Мукачівський історичний музей, а сам маршрут через фортецю дозволяє побачити те, про що ми говорили протягом усієї статті, уже не на схемі, а власними очима.

При цьому замок досить великий. Музейні експозиції займають понад 3,5 тисячі квадратних метрів, а фонди налічують понад 8 тисяч предметів. Тому спроба уважно прочитати кожен підпис під кожним експонатом може непомітно перетворити коротку екскурсію на половину дня. Тож набагато цікавіше пройти замок як єдиний маршрут: від нижніх укріплень угору — до Верхнього замку, поступово спостерігаючи, як звичайний пагорб перетворювався на багаторівневу фортецю.

Перша помилка, яку легко зробити в Паланку, — побачити вгорі основний палацовий корпус і вирішити, що все цікаве знаходиться саме там. Насправді сам підйом є частиною пам'ятки. Проходячи через Нижній, Середній і Верхній замки, звертайте увагу на брами, переходи між рівнями, товщину мурів і різницю у висоті. Саме тут найкраще стає зрозуміло те, що складно передати фотографією: Паланок — не одна велика будівля на горі, а система укріплень, складена шарами. Під час мирної прогулянки кілька воріт і дворів здаються просто красивим маршрутом. Але достатньо уявити, що кожна брама зачинена, міст піднятий, на бастіонах стоять захисники — і архітектура раптом починає виглядати зовсім інакше.

Криниця Паланка: тепер можна оцінити масштаб легенди

Після нашої історії про Коріятовича та чорта замкову криницю пропустити було б уже зовсім прикро. Вона розташована у Верхньому замку. З поверхні її глибину приблизно у 85 метрів відчути непросто — темна шахта швидко зникає внизу. Але якщо згадати, що її прокладали крізь гірську породу заради водопостачання фортеці, ця на перший погляд звичайна кам'яна криниця стає одним із найважливіших інженерних об'єктів Паланка. І ось тут легенда про нечистого навіть трохи заважає реальності. Бо викопати таку шахту без сучасної техніки було, мабуть, складніше, ніж домовитися з чортом про розмір мішка.

Ілона Зріні та Ференц II Ракоці: тепер історія має конкретне місце

У Верхньому дворі встановлений пам'ятник Ілоні Зріні та її синові Ференцу II Ракоці. Після розповіді про облогу це вже не просто ще одна бронзова композиція для фотографії. Саме в цих мурах Зріні пережила тривалу блокаду імператорськими військами, а її син, який тоді був дитиною, згодом стане керівником великого антигабсбурзького повстання початку XVIII століття. Тому пам'ятник варто сприймати не окремо від замку, а як точку, де дві важливі сторінки історії Паланка зустрічаються в одному дворі.

Ференц Казінці та пам'ять про замок-в'язницю

Після оборонної історії Паланка легко забути, що понад століття він був політичною в'язницею. У музеї цьому періоду також приділено увагу. Зокрема, діє меморіальна кімната Ференца Казінці — письменника й реформатора угорської мови, який наприкінці свого багаторічного ув'язнення перебував у Мукачівському замку. Це хороша точка для переходу від «романтичного середньовічного замку» до реального XIX століття, коли старі кам'яні приміщення вже були не князівськими покоями й не оборонними позиціями, а частиною тюремної системи.

Не тільки замок: археологія, етнографія, Ракоці та мистецтво

Якщо часу достатньо, Паланок варто сприймати ще й як повноцінний історичний музей. Серед постійних напрямів експозиції — історія Мукачева, старожитності, етнографія, матеріали про родину Ракоці, картинна галерея та інші музейні колекції. Окремо працює Авторський музей Володимира Микити — відомого закарпатського художника. Тобто після гармат, князів і політичних в'язнів Паланок несподівано може завершитися вже зовсім іншою частиною історії Закарпаття — мистецтвом XX–XXI століть.

Не обов'язково проходити всі експозиції з однаковою увагою. Якщо ви приїхали насамперед заради самого замку, краще вибрати кілька тем, які вас справді цікавлять, а решту часу залишити на двори й укріплення.

І нарешті — подивіться за мури

Після кількох залів дуже легко увійти в музейний режим і почати дивитися тільки всередину. Але одна з головних «експозицій» Паланка взагалі не має вітрини. З верхніх частин замку відкривається широка панорама Мукачева, долини Латориці та навколишніх гір. Саме звідси найкраще видно, наскільки вдало було вибране місце для фортеці. Те, що на початку статті звучало як сухе пояснення — «гора приблизно на 68 метрів піднімається над рівниною» — нагорі стає очевидним без жодних цифр. Звідси справді можна було контролювати величезну територію навколо. І, мабуть, саме тут варто завершувати огляд. Після криниці, тюремних історій, Ракоці та музейних залів просто вийти до мурів і подивитися на місто, заради контролю над яким ця фортеця протягом століть була настільки важливою.

Замок Паланок у Мукачеві легко сприйняти як ще одну красиву фортецю на пагорбі: старі мури, башти, панорама міста, кілька музейних залів — стандартний набір для туристичної фотографії. Але чим довше ходиш його дворами, тим менше він схожий просто на декорацію. Паланок цікавий тим, що майже кожна частина замку має зрозумілу причину свого існування. Гора вулканічного походження дала висоту, три рівні ускладнювали штурм, глибока криниця дозволяла переживати облогу, бастіони контролювали підступи, а ізольованість згодом зробила фортецю зручною політичною в'язницею.

Тут особливо добре видно, як одна й та сама архітектура може служити абсолютно різним епохам. За Ілони Зріні Паланок мав не пустити імператорську армію всередину. Через століття ті самі мури вже не випускали назовні політичних в'язнів. А сьогодні через колишні оборонні брами щороку проходять туристи. До цього додаються історії, які в іншому місці могли б здатися вигаданими: корона, захована від наполеонівських воєн, криниця майже на 85 метрів, князь Коріятович, легенда про чорта, Ілона Зріні, Ференц Казінці та Олександр Іпсіланті. І все це пов'язане з одним замковим комплексом.

Саме тому Паланок краще не оглядати поспіхом. Якщо просто піднятися нагору, зробити кілька фотографій і спуститися назад, він залишиться красивою фортецею. Якщо ж розуміти, навіщо з'явився кожен рівень, чому була потрібна така глибока криниця і що відбувалося за цими мурами, замок починає читатися зовсім інакше. І, мабуть, це найкраще визначення Паланка: не просто замок, який добре зберігся, а фортеця, в якій досі можна побачити логіку кількох століть європейської історії.

Тож, коли опинитеся на верхніх мурах і побачите внизу Мукачево, варто хоча б на хвилину відкласти телефон. Те саме місто колись розглядали звідси вартові, захисники під час облоги, політичні в'язні й люди, які охороняли одну з найважливіших королівських реліквій Центральної Європи. Краєвид відтоді змінився. Паланок — набагато менше.