Річка Почайна: втрачена історія Києва та її відродження

Річка Почайна: втрачена історія Києва та її відродження

Річка, що пам’ятає Київську Русь і ледь не зникла з карти столиці

Уявіть собі річку, яка пам'ятає князів Київської Русі, стародавні торговельні човни та події, що змінили історію України. Річку, назва якої збереглася на сторінках літописів, але згодом майже зникла з міських карт. І найцікавіше — для цього не знадобилися ані природні катастрофи, ані тисячоліття геологічних змін. Достатньо виявилося кількох століть людського втручання та масштабної забудови.

Саме такою є доля річки Почайни — однієї з найзагадковіших історичних водойм Києва. Колись її води омивали береги давнього Подолу, а неподалік розташовувалися важливі торговельні пристані. Сюди прибували човни з товарами, тут вирувало життя середньовічного міста, а сама річка була невіддільною частиною того Києва, який сьогодні ми знаємо переважно з літописів, історичних досліджень і переказів.

Особливе місце Почайна посідає в історії хрещення Київської Русі. За однією з історичних згадок, саме в її водах у 988 році відбулося хрещення киян за князя Володимира Святославича. Водночас джерела не дають цілком однозначної відповіді щодо точного місця цієї події: в одних текстах згадується Почайна, в інших — Дніпро. Та незалежно від наукових дискусій, зв'язок Почайни з історією християнізації Русі залишається важливою частиною культурної пам'яті Києва.

Але як сталося, що річка з таким історичним минулим опинилася на межі забуття? У цій статті ми спробуємо простежити історію річки Почайни від часів Київської Русі до сучасності, з'ясуємо, яку роль вона відігравала в житті давнього Києва, чому поступово зникала з міського ландшафту та що відбувається з її відновленням у 2026 році.

Адже історія Почайни — це значно більше, ніж розповідь про одну майже втрачену річку. Це історія самого Києва, його змін, людських рішень і спроб виправити помилки минулого. І, можливо, найцікавіше запитання полягає навіть не в тому, куди зникла Почайна, а в тому, чи зможе сучасне місто повернути те, що колись майже власноруч втратило.


Річка Почайна в історії Київської Русі — князі, торговельні шляхи та хрещення киян

Сьогодні важко уявити, що територія сучасної київської Оболоні та прилеглого Подолу колись мала зовсім інший вигляд. Там, де нині простягаються житлові квартали, транспортні магістралі та промислові зони, у давнину існувала складна система дніпровських рукавів, заплав, проток і заболочених берегів. І серед них особливе місце посідала річка Почайна — одна з найважливіших водних артерій давнього Києва.

Її історія нерозривно пов'язана з розвитком міста, торгівлею, князівською владою та поширенням християнства. Причому Почайна — не просто красива назва зі стародавніх переказів. Про неї згадують середньовічні писемні джерела, а її колишнє значення досліджують історики, археологи та києвознавці.

Почайна — природна гавань стародавнього Києва

У часи Київської Русі Почайна була пов'язана з Дніпром і становила частину його складної водної системи. За даними «Енциклопедії історії України», вона являла собою давній рукав Дніпра, нижня частина якого проходила поблизу Подолу та слугувала зручною стоянкою для суден.

Для середньовічного міста така гавань мала величезне значення. Адже за відсутності сучасних автомобільних доріг і залізниць саме річки були головними транспортними шляхами, якими перевозили людей, товари та військові загони.

Дніпро був частиною знаменитого торговельного шляху «із варягів у греки», що поєднував північні землі Європи з Візантією. Київ завдяки своєму розташуванню став важливим осередком торгівлі, а захищені від сильної течії дніпровські затоки та рукави створювали сприятливі умови для стоянки човнів. Саме таку роль виконувала й Почайна. Тут могли зупинятися судна, що прибували до Києва, а неподалік розвивався торговельний Поділ — один із найдавніших міських районів. Тож Почайна була не лише частиною природного ландшафту. Вона належала до тієї водної інфраструктури, без якої важко уявити економічне життя давньоруської столиці.

Перша літописна згадка — княгиня Ольга та візантійський імператор

Одну з найдавніших відомих письмових згадок про Почайну знаходимо в «Повісті минулих літ» під 955 роком. І пов'язана вона не з випадковою географічною подробицею, а з доволі цікавою історією дипломатичних відносин між Київською Руссю та Візантією. За літописною розповіддю, княгиня Ольга відвідала Константинополь — столицю Візантійської імперії. Під час перебування там вона мала справу з імператорським двором, де дипломатичні переговори, урочисті прийоми та обмін дарами були важливою частиною політичних відносин.

Повернувшись до Києва, Ольга отримала посланців візантійського імператора, які нагадали їй про обіцяні дари. Відповідь княгині виявилася досить гострою та, як на середньовічну дипломатію, напрочуд дотепною. За змістом літописної оповіді, Ольга запропонувала імператорові почекати на обіцяне в Почайні стільки ж, скільки їй довелося чекати в константинопольській гавані. Ця відповідь цікава не лише характером княгині. Вона свідчить, що назва Почайни була достатньо відомою, аби літописець використав її як київський відповідник місця стоянки кораблів у столиці Візантії.

Водночас не слід сприймати весь літописний діалог як дослівний запис реальної розмови. «Повість минулих літ» була укладена значно пізніше описаних подій, а її оповіді поєднують історичні відомості з характерними для середньовічного літописання літературними прийомами. Та навіть із цим застереженням згадка Почайни має велике значення: у середньовічній історичній пам'яті вона постає як впізнавана гавань княжого Києва.

Почайна та хрещення киян у 988 році — що говорять історичні джерела?

Найвідоміший сюжет, пов'язаний із Почайною, стосується хрещення Київської Русі за князя Володимира Святославича у 988 році. Саме ця подія зробила річку особливо важливою для історичної та релігійної пам'яті Києва. За традиційною історичною оповіддю, князь Володимир, прийнявши християнство, розпочав його утвердження у своїх володіннях. У Києві було організовано масове хрещення населення, яке стало символічним початком нового етапу в історії держави.

Але ось де саме відбулася ця подія — питання значно цікавіше й складніше, ніж може здатися на перший погляд. «Повість минулих літ» називає місцем масового хрещення Дніпро. Натомість у середньовічних житійних текстах, присвячених князю Володимиру, згадується Почайна. Ця розбіжність давно привертає увагу істориків. Зокрема, дослідник Ярослав Затилюк проаналізував співвідношення літописних і житійних оповідей та звернув увагу на те, що житійна версія виникла пізніше й могла бути результатом переосмислення давнішого літописного тексту.

Одна з поширених історичних гіпотез пов'язує місце хрещення з районом, де Почайна впадала в Дніпро. Такий варіант міг би частково пояснити появу різних назв водойми в писемних джерелах. Проте точне місце масового хрещення киян залишається дискусійним, а прямих археологічних доказів, які однозначно встановлювали б його координати, немає. Тому твердження, що всіх киян хрестили саме в Почайні, варто сприймати як одну з історичних традицій, а не остаточно доведений факт.

І все-таки незалежно від того, як саме розв'язуватиметься ця наукова дискусія, Почайна вже багато століть залишається частиною пам'яті про християнізацію Київської Русі. Її назва присутня в середньовічних текстах, історичних дослідженнях та розповідях про становлення давнього Києва.

Чому Почайна була настільки важливою для стародавнього міста?

Якщо об'єднати відомості про природну гавань, торговельну діяльність Подолу та літописні згадки, стає зрозуміло, що Почайна відігравала значно більшу роль, ніж звичайна невелика річка. Для мешканців давнього Києва вона була частиною водного простору, навколо якого розвивалося господарське життя. Для князівської влади — важливим елементом міської географії, пов'язаної з дипломатією та торговельними контактами. А для наступних поколінь — одним із символів історії хрещення Русі.

І тут виникає особливо промовистий контраст. Річка, назва якої пережила понад тисячу років історії, згодом сама опинилася під загрозою зникнення. Змінювалися береги Дніпра, перебудовувався Поділ, зростала Оболонь, і поступово той водний ландшафт, який знали мешканці княжого Києва, ставав майже невпізнаваним. Та історія Почайни на цьому не закінчилася. Попереду на неї чекали нові випробування — зміна русла, міська забудова, бетонні колектори та багаторічна боротьба людей, які вирішили повернути легендарній річці її місце на карті сучасної столиці.


Річка Почайна — від забуття до відродження

Історія річки Почайни має одну особливість, яку важко залишити без уваги. Вона пережила князів Київської Русі, середньовічні війни, численні перебудови міста та кілька століть історичних змін. Але найбільші випробування для неї настали значно пізніше — коли люди вирішили, що природне русло річки можна пристосувати до потреб сучасного міста.

Колись Почайна була важливою частиною дніпровської водної системи, а згодом перетворилася на малопомітні канали, озера та ділянки, приховані в бетонних колекторах. Її назва поступово зникала з повсякденного життя киян, а сама річка дедалі менше нагадувала ту Почайну, яку знали мешканці стародавньої столиці. Та найдивовижніше те, що на цьому її історія не закінчилася. Через багато років знайшлися люди, які вирішили повернути Почайні не лише історичне ім'я, а й можливість знову стати частиною живого міського простору.

Як Почайна зникала з карти Києва

Перетворення Почайни відбувалося поступово. Ще задовго до появи сучасної Оболоні її русло змінювалося під впливом природних процесів, розвитку судноплавства та будівництва міської інфраструктури. Однією з важливих подій стало облаштування київської гавані наприкінці XIX століття. Будівництво портових споруд змінило водний простір поблизу Подолу, а разом із ним — і характер сполучення Почайни з Дніпром.

Наступний серйозний удар по природній водній системі припав на 1916–1917 роки, коли споруджували залізничний міст і насип північного залізничного півкільця. Насип відокремив частину колишньої Оболонської затоки та русла Почайни від київської гавані. Вода, яка раніше мала природний шлях до Дніпра, почала накопичуватися на відокремлених ділянках. Так поступово змінювалася система місцевих водойм, зокрема територія майбутньої затоки Вовкувата.

У середині XX століття частину русла Почайни спрямували через штучні канали та бетонні гідротехнічні споруди. Це робили, зокрема, для регулювання води й захисту навколишніх територій від підтоплень. Проте наймасштабніші зміни почалися в 1960–1980-х роках під час забудови Оболоні. Для спорудження нового житлового масиву потрібно було підготувати величезні площі низовинних земель, які раніше регулярно затоплювалися весняними водами.

Тоді розпочали масштабні роботи з намивання піску. Видобування ґрунту та інженерне перетворення території суттєво змінили давню річкову систему. На місці частини колишньої заплави сформувалися великі водойми, які сьогодні відомі як озера системи Опечень. До цієї системи належать Йорданське, Кирилівське, Андріївське, Пташине, Лугове та Мінське озера. Вони з'єднані між собою підземними водопропускними спорудами, завдяки яким вода продовжує переміщуватися між водоймами.

Водночас важливо розуміти, що сучасні озера Опечень не є просто незмінними залишками стародавньої Почайни. Їхні обриси та глибини значною мірою сформувалися внаслідок видобування піску й містобудівних робіт. Тому сучасна водна система лише частково відображає історичний річковий ландшафт.

Окремі ділянки Почайни опинилися в бетонних колекторах, інші перетворилися на відкриті канали. Згодом річка фактично зникла з повсякденного уявлення про географію Києва. Люди продовжували жити поруч із її водами, часто навіть не підозрюючи, що за непримітним каналом або озером приховується історія однієї з найдавніших річок столиці.

Боротьба за повернення Почайни — як одна ініціатива змінила ставлення до річки

Цікаво, що спроби захистити Почайну почалися ще до завершення забудови Оболоні. У 1967 році відомий природознавець Микола Шарлемань та архітектор Павло Долищинський виступили із закликом зберегти історичну річку.

У публікації для газети «Вечірній Київ» вони звернули увагу на необхідність захисту водної системи Почайни під час розвитку нового житлового району. Пропонувалося зберегти водойми та створити навколо них зелену зону.

Проте ці ідеї тоді не вдалося втілити повною мірою. Оболонь продовжувала розбудовуватися, а історична річка дедалі більше перетворювалася на частину міської дренажної інфраструктури.

Новий етап боротьби за Почайну розпочався у 2015 році. Київська журналістка та громадська активістка Аннабелла Моріна (Ганна Гончаренко) зацікавилася долею Йорданського озера, коли дізналася про плани забудови прилеглої території.

Вивчаючи історичні карти, документи та матеріали дослідників Києва, вона звернула увагу на зв'язок сучасної системи оболонських водойм із літописною Почайною. Згодом навколо ідеї її збереження об'єдналися активісти, краєзнавці та небайдужі мешканці столиці.

Так виник Громадський рух «Почайна», учасники якого почали домагатися визнання історичної річки, захисту збережених ділянок русла та створення природного парку на її берегах.

Перший важливий результат було досягнуто 26 квітня 2016 року. Київська міська рада підтримала повернення історичної назви «Почайна» водотоку між Йорданським озером та затокою Вовкувата.

Це рішення мало не лише символічне значення. Воно допомогло повернути річку до офіційної міської топоніміки, а саму тему її збереження — до порядку денного київської влади.

Наступним кроком стало рішення Київради від 10 лютого 2017 року про створення парку культури та відпочинку «Парк Почайна» на території орієнтовною площею 10,10 гектара вздовж річки до затоки Вовкувата.

А в лютому 2018 року назва історичної водойми з'явилася й на схемі Київського метрополітену: станцію «Петрівка» офіційно перейменували на «Почайна».

Та найважливішим залишалося питання не назв, а реального стану річки. Адже повернути Почайну на карту — лише частина справи. Набагато складніше повернути природні береги, покращити якість води та створити простір, у якому річка перестане бути просто технічним каналом.

Почайна сьогодні — що відомо про стан річки у 2026 році?

Станом на листопад 2026 року Почайна продовжує існувати, хоча її сучасний вигляд істотно відрізняється від історичного. Збережена відкрита ділянка водотоку проходить через територію Оболонського району, зокрема поблизу вулиці Вербової, а далі система сполучається із затокою Вовкувата.

Одним із головних напрямків відновлення став проєкт ревіталізації — повернення окремим ділянкам річки природнішого вигляду та поліпшення їхнього екологічного стану.

Роботи на ділянці поблизу вулиці Вербової почалися у 2020–2021 роках. Вони передбачали демонтаж частини бетонного лотка, розширення русла, укріплення берегів габіонами та облаштування території майбутнього парку.

Після початку повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року реалізація проєкту суттєво ускладнилася. Частину будівельних робіт призупинили, а подальше відновлення залежало від фінансування та загальної ситуації в місті.

У 2026 році з'явилися повідомлення про можливе завершення чергового етапу робіт. За оприлюдненими планами КП «Плесо», для покращення екологічного та санітарно-технічного стану Почайни в міській програмі на 2026 рік передбачалося близько 32,97 мільйона гривень.

Йшлося насамперед про ділянку русла завдовжки приблизно 370 метрів між Йорданським озером та шлюзом поблизу вулиці Вербової. За наведеними у повідомленнях оцінками підприємства, на відповідному етапі було виконано близько 60,4% запланованих робіт.

Важливо, що ця цифра стосується конкретного будівельного проєкту, а не відновлення всієї Почайни. Так само передбачене на 2026 рік фінансування не означає автоматичного завершення робіт. Незалежного підтвердження повного завершення ревіталізації станом на листопад 2026 року немає.

Водночас перед річкою залишаються й інші проблеми. Система оболонських водойм багато років зазнавала впливу міської та промислової інфраструктури. Для її довгострокового збереження необхідні контроль якості води, належне функціонування водовідвідних споруд, догляд за берегами та захист природних екосистем.

Не менш важливо розуміти межі можливого відновлення. Через масштабні зміни рельєфу та багаторічну забудову повернути Почайну до її давнього русла в повному історичному вигляді практично неможливо. Проте це не виключає відновлення природнішого стану окремих збережених ділянок і створення доступного громадського простору на її берегах.

Саме тому майбутній парк «Почайна» має значення не лише як місце відпочинку. Він може стати своєрідним нагадуванням про те, що навіть у великому сучасному місті природна та історична спадщина заслуговує на збереження.

І, мабуть, у цій історії є особлива символіка. Понад тисячу років тому Почайна була частиною життя княжого Києва, у XX столітті її майже сховали серед бетону, а у XXI столітті кияни почали боротися за її повернення.

Річка ще далека від повноцінного відродження. Але її історія вже доводить одну важливу річ: навіть те, що місто майже стерло зі своєї карти, іноді можна повернути — якщо знайдуться люди, які не дозволять остаточно забути минуле.


Авторські права належать . Копіювання матеріалу дозволено лише за умови наявності активного посилання на оригінал:

Вас також може зацікавити

Є один коментар

  • Спасибо вам большое ! Побольше бы таких материалов

    Reply

Залишити відповідь