Національний музей народної архітектури та побуту України

Уявіть, що одного чудового дня ви вирішили залишити позаду галасливий Київ, нескінченні затори, міську метушню та вирушити в подорож на кілька століть у минуле. І для цього не знадобиться машина часу! Достатньо завітати до музею Пирогів, де замість сучасних багатоповерхівок на вас чекають старовинні українські хати, дерев'яні церкви, вітряки та мальовничі сільські краєвиди. Тут навіть здається, що за найближчим тином ось-ось з'явиться господиня й запитає, чого це ви без діла тиняєтеся, коли в господарстві роботи непочатий край.

Національний музей народної архітектури та побуту України розташований у мальовничій місцевості Пирогів на південній околиці Києва. Це один із найбільших музеїв просто неба в Європі, де на величезній території серед зелених пагорбів, садів і лісових галявин зібрано близько 300 автентичних пам'яток народного будівництва XVI–XX століть. Тут можна побачити, якими були українські села сотні років тому, як будували житло наші предки, облаштовували господарства та створювали затишок без електрики, водопроводу й сучасної побутової техніки.

Та музей просто неба у Пирогові — це значно більше, ніж колекція старовинних будівель. Тут ніби оживає сама історія України. Прогулюючись звивистими стежками, можна за один день побувати на Поліссі, зазирнути до традиційної полтавської садиби, познайомитися з побутом мешканців Поділля та відчути атмосферу карпатського села. І все це без валіз, залізничних квитків та багатогодинних переїздів. Щоправда, зручне взуття все-таки знадобиться — територія музею чимала, а українська історія, як виявляється, любить довгі прогулянки.

Особливого шарму цьому місцю надають старовинні українські хати під солом'яними стріхами, дерев'яні храми, криниці, млини та господарські споруди. За плетеними тинами видніються сільські подвір'я, біля хат ростуть дерева й квіти, а на пагорбах височіють величні вітряки. Тут легко уявити, як колись прокидалося українське село: господиня розпалювала піч, господар порався біля худоби, а десь неподалік уже лунали голоси сусідів, які завжди знали всі новини швидше за будь-які сучасні соціальні мережі.

Найцікавіше, що ці будівлі — не просто сучасні декорації, створені для туристичних фотографій. Більшість із них є справжніми пам'ятками народної архітектури, які свого часу перевезли до музею з різних куточків України. Кожна хата, церква чи вітряк має власну історію, пов'язану з людьми, традиціями та життям українського народу. Саме тому етнографічний музей Пирогів дозволяє не лише побачити минуле, а й краще зрозуміти, як формувалися наші звичаї, культура та національна самобутність.

Особливо цікаво тут буде родинам із дітьми. Адже одна справа — прочитати в підручнику про життя українських селян, і зовсім інша — на власні очі побачити величезний вітряк, старовинну піч або дерев'яну хату, у якій колись мешкала ціла родина. А ще це чудова нагода пояснити молодшому поколінню, що слово «хмара» задовго до появи інтернету означало зовсім не місце для зберігання фотографій.

Історія цього музею почалася не зі старовинної хати чи дерев'яного вітряка, а з великої ідеї — зберегти для майбутніх поколінь Україну, яка поступово зникала разом зі своїми давніми селами. У середині XX століття традиційні будівлі дедалі частіше поступалися місцем новим цегляним будинкам, а старі садиби, клуні та млини руйнувалися або розбиралися на будівельні матеріали. Разом із ними могли назавжди зникнути безцінні свідчення народної архітектури та повсякденного життя наших предків.

Саме тоді серед українських істориків, етнографів і громадських діячів виникла думка створити особливий музей, у якому старовинні споруди не просто зберігалися б як окремі експонати, а утворювали цілі сільські ансамблі. Ідея була сміливою: зібрати в одному місці архітектурну спадщину різних регіонів України, відтворивши характерні подвір'я, вулиці та господарства. Фактично йшлося про створення великої історичної України просто неба — без машини часу, але з чималою кількістю будівельної техніки.

Заснування музею Пирогів та роль історика Петра Тронька

Офіційною датою заснування Національного музею народної архітектури та побуту України вважається 6 лютого 1969 року. Саме тоді було ухвалено урядове рішення про створення музею народної архітектури та побуту Української РСР. Важливу роль у реалізації цього задуму відіграло Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, яке об'єднувало людей, небайдужих до збереження історичної спадщини.

Одним із головних ініціаторів і організаторів проєкту став Петро Тимофійович Тронько — український історик, громадський діяч і майбутній академік Національної академії наук України. Він розумів, що старовинні будівлі потрібно рятувати не колись у далекому майбутньому, а негайно, поки ще залишалася можливість зберегти їхні оригінальні конструкції та оздоблення.

Завдання виявилося непростим. Потрібно було залучити істориків, архітекторів, реставраторів, етнографів, будівельників і десятки інших фахівців. Адже недостатньо знайти стару хату й оголосити її музейною пам'яткою. Її необхідно дослідити, задокументувати, обережно розібрати, перевезти та відновити на новому місці. І все це так, щоб після переїзду споруда залишилася історичною цінністю, а не перетворилася на звичайну купу старих дощок.

Як старовинні українські хати перевозили до музею Пирогів

Одним із найскладніших етапів створення музею просто неба у Пирогові став пошук автентичних будівель. Науковці вирушали в експедиції різними областями України, відвідували віддалені села, спілкувалися з місцевими жителями та шукали споруди, які зберегли характерні риси народного будівництва.

Особливу цінність становили будівлі, що зберегли оригінальні дерев'яні конструкції, старовинні способи з'єднання колод, традиційні дахи та інші архітектурні особливості. Кожну відібрану пам'ятку досліджували, обмірювали й фотографували, щоб під час відновлення максимально точно передати її первісний вигляд.

Далі розпочиналася справжня інженерна пригода. Старовинні хати, дерев'яні церкви, вітряки та господарські споруди доводилося розбирати на окремі частини, маркувати елементи конструкцій і перевозити автомобільним транспортом до Києва. Уже на території музею реставратори знову збирали будівлі, використовуючи збережені автентичні матеріали та відтворюючи втрачені деталі за історичними зразками.

Уявіть собі реакцію людини, яка бачить, як дорогою перевозять частини старої сільської хати. Сьогодні перевезення меблів нікого не дивує, але тут переїжджали не диван із шафою, а ціле господарство, якому подекуди виповнилося кілька століть. Причому головним завданням було не просто довезти його до місця призначення, а зберегти кожну історично цінну деталь.

Не менш важливою була й робота з навколишнім ландшафтом. Експозиції планували так, щоб старовинні споруди розташовувалися серед пагорбів, садів і відкритих просторів, які нагадували природне середовище відповідних українських регіонів. Завдяки цьому музей поступово перетворювався не на склад історичних будівель, а на цілісний архітектурно-ландшафтний комплекс.

Відкриття музею Пирогів у 1976 році

Після кількох років напруженої праці 17 липня 1976 року музей Пирогів відкрив першу чергу експозиції для відвідувачів. До цього часу на території вже вдалося відновити численні пам'ятки народного будівництва та сформувати історико-етнографічні комплекси, які представляли різні частини України.

Для свого часу це була справді незвичайна подія. Відвідувачі отримали можливість не лише побачити старовинні предмети за музейним склом, а й пройтися справжніми сільськими подвір'ями, роздивитися традиційні будівлі та порівняти архітектуру різних регіонів. Історія, яку раніше доводилося вивчати переважно з книжок, раптом опинилася просто перед очима.

У наступні десятиліття музей продовжував розвиватися. Його експозиції доповнювали новими пам'ятками, розширювали етнографічні колекції, досліджували традиційні ремесла та облаштовували відтворені інтер'єри українського житла. З 1978 року тут почали проводити сезонні етнографічні ярмарки, які сприяли популяризації народної культури.

У 2008 році музей отримав статус національного, що підкреслило його значення для збереження історико-культурної спадщини України.

Музей Пирогів сьогодні — збережена історія українського народу

Сьогодні на території музею зібрано близько 300 пам'яток народного будівництва XVI–XX століть, а його фонди налічують приблизно 100 тисяч музейних предметів. Серед них — народний одяг, меблі, знаряддя праці, кераміка, музичні інструменти, традиційні тканини та безліч інших речей, які допомагають відтворити повсякденне життя українців минулих століть.

Однак значення Національного музею скансен, вимірюється не лише кількістю експонатів. Тут збережено матеріальну пам'ять про покоління людей, які будували свої оселі, працювали на землі, виховували дітей і створювали культуру, що стала невіддільною частиною української національної спадщини. І, можливо, саме в цьому полягає найбільша цінність Пирогова. Коли старовинна хата продовжує стояти, дерев'яний вітряк здіймає крила над пагорбом, а музейними стежками гуляють нові покоління українців, минуле перестає бути чимось далеким і забутим. Воно залишається поруч — живим, зрозумілим і напрочуд близьким кожному, хто хоче краще пізнати історію своєї землі.