Карпатський Памір: покинута військова база серед гір

Високо в Буковинських Карпатах, серед полонин, вітру й майже безлюдних гірських просторів, стоять споруди, які важко очікувати побачити на висоті понад півтори тисячі метрів. П’ять величезних білих куполів здіймаються над вершиною Томнатика й здалеку нагадують то фантастичну космічну базу, то високогірну обсерваторію. Насправді перед нами залишки зовсім іншої епохи — колишня радіолокаційна станція «Памір».

Гора Томнатик розташована неподалік українсько-румунського кордону. Сьогодні сюди приходять за незвичайними фотографіями та панорамами Карпат, але кілька десятиліть тому туристові навряд чи дозволили б просто гуляти між цими спорудами. «Памір» був військовим об’єктом системи протиповітряної оборони, створеним у часи холодної війни для спостереження за повітряним простором.

Найбільше вражають саме куполи. Їхні білі сферичні оболонки не були радарами самі по собі — вони захищали складне радіолокаційне обладнання від снігу, дощу та сильного високогірного вітру. Усередині одного з найбільших укриттів і сьогодні можна побачити залишки антени П-14 «Лєна», а неподалік збереглися старі казарми, військові гаражі та інші інфраструктури колишньої частини. Та найбільша інтрига Карпатського Паміру полягає навіть не в техніці. Важко уявити, яким було життя військових на віддаленій гірській вершині, де взимку панують сніг, туман і сильний вітер. Ще цікавіше — навіщо для радіолокаційної станції обрали саме Томнатик, який простір вона могла контролювати і чому після десятиліть секретності все це обладнання залишилося просто серед гір.

Після закриття військової частини РЛС «Памір» почала нове життя. Те, що колись приховували від сторонніх, поступово перетворилося на одну з найвпізнаваніших туристичних локацій Буковини. Один із куполів отримав український орнамент, серед білих сфер знімали музичні відео, а сама вершина дедалі частіше з’являлася на фотографіях мандрівників. Але назвати Карпатський Памір просто «покинутою військовою базою» було б занадто спрощено. Навколо простягаються Яловичорські гори, неподалік здіймається Яровиця, а з відкритої вершини видно гірські хребти по обидва боки українсько-румунського кордону. Тут історія холодної війни буквально залишилася стояти посеред дикої природи Карпат.

Далі спробуємо розібратися, що таке Карпатський Памір, як працювала секретна РЛС на Томнатику, для чого були потрібні її знамениті білі куполи, що залишилося від військової частини сьогодні та як колись закритий об’єкт став туристичним символом Буковинських Карпат.

Карпатський Памір знаходиться на вершині гори Томнатик у Яловичорських горах — одній із найбільш віддалених частин Буковинських Карпат. Адміністративно гора розташована у Вижницькому районі Чернівецької області, на хребті Томнатикул, неподалік від села Сарата та перевалу Семенчук. Висота вершини становить 1565,3 метра над рівнем моря. Саме тут серед високогірних полонин збереглися знамениті білі куполи колишньої радянської радіолокаційної станції «Памір».

На карті ця частина Карпат виглядає значно менш освоєною, ніж популярні туристичні райони навколо Буковеля, Яремча чи Верховини. Тут немає великого курорту, щільної забудови або звичайної асфальтованої дороги до самої вершини. Навколо простягаються гірські хребти, ліси, полонини та долини річок Сарата і Білий Черемош, а зовсім неподалік проходить державний кордон із Румунією.

Гора Томнатик — високогірна вершина Яловичорських гір

Вершина Томнатик має переважно відкритий характер: її привершинна частина незаліснена, тоді як нижче схили переходять у гірські ліси. Завдяки цьому з висоти відкриваються широкі панорами на навколишні хребти та вершини, у тому числі на гори по румунський бік кордону.

На північ від Томнатика здіймається Яровиця висотою 1586,9 метра — найвища вершина Яловичорських гір і Чернівецької області. Разом Яровиця та Томнатик формують один із найвиразніших високогірних районів Буковини, де природні ландшафти залишаються значно менш урбанізованими, ніж у багатьох популярніших частинах Карпат.

Через цю місцевість проходять еколого-туристичні маршрути Національного природного парку «Черемоський». Один із них веде через перевал Семенчук безпосередньо до Томнатика, інші поєднують вершину з Яровицею та навколишніми високогірними територіями. Тому сьогодні гора є не лише місцем розташування колишньої військової станції, а й повноцінною частиною туристичних маршрутів Буковинських Карпат.

Що таке «Памір» і звідки взялася ця назва

Назва «Памір» спочатку стосувалася не самої гори. Це була кодова назва розташованої на Томнатику військової радіолокаційної станції. З часом назва об’єкта настільки міцно пов’язалася з місцевістю, що сьогодні туристи часто називають «Паміром» і всю вершину з білими куполами. Саме звідси походить популярне туристичне означення «Карпатський Памір». Воно не означає, що Томнатик має географічний зв’язок із гірською системою Памір у Центральній Азії. У цьому випадку йдеться саме про назву колишнього військового об’єкта, яка поступово перетворилася на впізнавану туристичну назву.

У матеріалах про локацію можна зустріти також простіші назви — база «Памір», куполи на Томнатику або просто Томнатик. Усі вони фактично ведуть до одного місця — вершини, де досі зберігаються залишки колишньої системи протиповітряної оборони — п’ять великих білих куполів. Вони настільки контрастують із навколишнім гірським ландшафтом, що їх можна помітити здалеку з сусідніх хребтів. Саме ці сферичні конструкції зробили Томнатик одним із найбільш упізнаваних місць Буковинських Карпат.

Карпатський Памір сьогодні — більше ніж покинута база

Якби білі куполи стояли серед промислової зони або на околиці великого міста, вони, ймовірно, сприймалися б зовсім інакше. Унікальність Карпатського Паміру створює саме контраст: залишки складної військової техніки знаходяться посеред високогірного природного ландшафту. З одного боку — радари, бетон, метал і споруди часів холодної війни. З іншого — полонини, гірські хребти, долини Білого Черемошу та Сарати й далекі вершини Румунських Карпат. Саме цей контраст перетворив Томнатик на місце, яке приваблює одночасно любителів гір, фотографів, поціновувачів індустріальної спадщини та тих, хто цікавиться маловідомою історією XX століття.

Однак віддалене розташування має й практичний наслідок: Карпатський Памір не є звичайною придорожньою туристичною пам’яткою. Подорож сюди потребує підготовки, а близькість державного кордону означає, що перед поїздкою необхідно враховувати чинний режим доступу до прикордонної території. До цього питання ми ще окремо повернемося в практичній частині статті. А поки важливо зрозуміти головне: Томнатик — це реальна високогірна вершина Буковинських Карпат, а «Памір» — справжня колишня військова база, залишки якої й сьогодні стоять на висоті понад 1500 метрів. І щоб зрозуміти, чому на настільки віддаленій горі з’явився складний комплекс із величезними радарами та білими куполами, потрібно повернутися в часи холодної війни.

Сьогодні білі куполи на Томнатику здаються майже фантастичною декорацією серед Карпат, але кілька десятиліть тому їхнє призначення було цілком практичним і військовим. Памір була частиною радянської системи протиповітряної оборони, яка мала своєчасно виявляти повітряні цілі та передавати інформацію про їхній напрямок і відстань. У період холодної війни такі станції становили важливу частину великої мережі спостереження за повітряним простором.

Більшість історичних і краєзнавчих джерел вказують, що станція на Томнатику працювала з 1960-х років до середини 1990-х. На окремій сторінці Національного природного парку «Черемоський» зустрічається ширший період 1950–1995 років, тому точний рік створення комплексу в популярних джерелах подається не цілком однаково. Надійніше говорити, що вже у 1960-х «Памір» був діючим військовим об’єктом і залишався ним до 1995 року.

Чому радіолокаційну станцію побудували саме на Томнатику

Розташування на висоті 1565,3 метра було не випадковим. Радіолокаційній станції потрібна якомога ширша зона огляду без великих природних перешкод, а відкрита вершина Томнатика давала для цього значно кращі умови, ніж гірська долина. Додаткове стратегічне значення мала близькість до тодішнього західного кордону СРСР із Румунією. У роки холодної війни повітряний простір постійно контролювали, а інформація з високогірних радіотехнічних постів ставала частиною загальної системи протиповітряної оборони.

У архівних джерелах іноді зустрічається твердження, що «Памір» контролював простір від турецького узбережжя до Балтійського моря. Сприймати це як дальність одного конкретного радара було б неправильно. Ймовірніше, йдеться про зону відповідальності ширшої мережі радіолокаційних постів, частиною якої була станція на Томнатику.

Як працювала РЛС «Памір»

Бойове чергування на станції велося цілодобово. Радіолокаційне обладнання випромінювало радіохвилі, приймало відбитий від повітряних об’єктів сигнал і дозволяло операторам визначати місцезнаходження цілі. Інформація передавалася далі до системи ППО, де вже ухвалювали рішення щодо супроводу виявленого об’єкта.

Національний природний парк «Черемоський» зазначає, що на Томнатику використовувалося кілька типів радіолокаційного обладнання. Найвідомішим із тих, що збереглися, є П-14 «Лєна» — велика радіолокаційна станція метрового діапазону, призначена для далекого виявлення повітряних цілей та визначення їхньої дальності й азимуту.

Для свого часу П-14 була серйозною технічною системою. Її велика антена мала працювати в дуже складних погодних умовах, а Томнатик саме такими умовами й відомий: сильний вітер, морози, снігопади, обмерзання та різкі зміни погоди тут не є винятком.

Навіщо були потрібні величезні білі куполи

Саме суворий клімат пояснює появу головного символу Карпатського Паміру — радіопрозорих куполів. Велика антена радара повинна була вільно обертатися і водночас залишатися захищеною від снігу, льоду та вітру. Звичайний дах для цього не підходив, адже він заважав би роботі радіолокаційного обладнання. Тому антени встановлювали всередині сферичних оболонок із матеріалу, який пропускав радіохвилі. НПП «Черемоський» для одного з таких укриттів наводить тип РПУ-63У6Е. За даними достовірних джерел, оболонка була розрахована на вітер швидкістю до 30 м/с і значне снігове навантаження — до 250 кг на квадратний метр.

Саме тому важливо розрізняти дві речі: білий купол — це не радар. Він лише захищав розміщену всередині антену. Після припинення роботи станції більшу частину обладнання демонтували, а сферичні укриття залишилися на вершині й поступово стали її найвпізнаванішим символом.

Не лише радари: як виглядала військова частина

«Памір» не складався лише з п’яти куполів. Для постійної роботи віддаленої високогірної станції була потрібна ціла військова інфраструктура. На вершині та поруч із нею знаходилися казарми, технічні приміщення, гаражі, господарські споруди та інженерні об’єкти. Військовослужбовці мали не просто обслуговувати радари, а фактично жити на віддаленій горі. Доставка людей, продуктів, пального, запасних частин і всього необхідного для повсякденного життя здійснювалася складною гірською дорогою. Узимку ця логістика ставала особливо непростою.

Спогади колишніх військових, записані краєзнавцями, дозволяють уявити станцію як невеликий автономний високогірний гарнізон. Тут цілодобово несли чергування, ремонтували техніку, підтримували житлові приміщення й забезпечували роботу обладнання незалежно від того, якою була погода за стінами куполів.

Коли закрили РЛС «Памір»

Після розпаду Радянського Союзу стратегічна система, частиною якої був Томнатик, змінилася. Потреба утримувати складний і дорогий високогірний об’єкт поступово зникала, а технічне обладнання почали виводити з експлуатації. 5 листопада 1995 року вважається датою остаточного припинення існування військової бази «Памір». Цю дату наводять Укрінформ, географічний факультет Львівського університету та спогади колишніх військовослужбовців.

Після відходу військових частину обладнання демонтували. З роками споруди руйнувалися, металеві конструкції вивозили, а окремі елементи комплексу розбирали на метал. У 2018 році Укрінформ навіть повідомляв про демонтаж частини залишків військової інфраструктури, що викликало занепокоєння через можливу втрату унікального туристичного об’єкта.

Після припинення роботи бази Томнатик поступово втратив своє військове значення. Радіолокаційне обладнання частково демонтували, військовослужбовці залишили об’єкт, а будівлі та технічні споруди почали руйнуватися під дією часу й суворої високогірної погоди. Проте саме те, що колись робило станцію закритою й недоступною, згодом перетворило її на одну з найбільш незвичайних туристичних локацій Буковини.

Величезні білі куполи залишилися стояти серед полонин, хоча їхня військова функція зникла. З роками сюди почали приходити мандрівники, фотографи та любителі маловідомих місць. Національний природний парк «Черемоський» сьогодні прямо називає Томнатик туристичним магнітом і зазначає, що через район колишньої станції проходять туристичні маршрути Буковинських Карпат.

Перетворення «Паміру» на туристичний об’єкт відбулося фактично без класичної музейної реконструкції. Тут не створювали експозицію з відновленими кабінетами операторів чи новими павільйонами — головним експонатом залишився сам високогірний військовий комплекс, який відкривали мандрівники через джип-тури та піші маршрути горами.

Поступово Томнатик почали включати до туристичних маршрутів, а на території колишньої бази проводили культурні та громадські заходи. У 2018 році тут відбувся етнофестиваль «Любіть Буковину, бо вона того варта», а один із куполів навіть використовували як простір для конференції, присвяченої розвитку сільських територій.

Сьогодні НПП «Черемоський» облаштовує туристичну інфраструктуру і навколо самої вершини. Неподалік з’явилася оглядова вежа з місцем для відпочинку, звідки відкривається краєвид на білі куполи «Паміру» та Румунські Карпати. Таким чином колишня військова територія поступово інтегрується в сучасні туристичні маршрути регіону.

Купол-писанка на Томнатику

Один із найяскравіших етапів нового життя «Паміру» розпочався у 2017 році. У межах культурного проєкту «Море можливостей на горі Томнатик» художники почали розписувати один із радіолокаційних куполів орнаментами української писанки. Ідея була символічною: споруду, створену колись для військових потреб, вирішили використати як великий мистецький об’єкт. Білий технічний купол перетворився на своєрідне полотно, на якому з’явилися традиційні українські мотиви. Під час наступних заходів орнаментальне оформлення продовжували, а образ величезної писанки серед гір став ще однією впізнаваною деталлю Томнатика.

Цей контраст виглядає особливо символічно: конструкція, яка колись приховувала радіолокаційну антену часів холодної війни, отримала орнамент, пов’язаний уже не з військовою технікою, а з українською традиційною культурою.

Джамала і «1944»: кліп, знятий на Карпатському Памірі

Ще до появи купола-писанки Карпатський Памір отримав важливу культурну сторінку. У 2016 році саме на горі Томнатик знімали офіційний кліп Джамали на пісню «1944» — композицію, з якою співачка того ж року перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення». Головною знімальною локацією стала покинута військова база «Памір». За інформацією офіційного каналу Джамали, зйомки в Буковинських Карпатах тривали три дні. Режисером і хореографом відео був Анатолій Сачівко, оператором — Микита Кузьменко.

Вибір Томнатика виявився дуже влучним для атмосфери композиції. У кадрі суворі гірські пейзажі, туман, відкритий простір та монументальні залишки радянського військового комплексу створюють відчуття віддаленості й драматизму. Куполи при цьому сприймаються вже не як технічні споруди, а як частина візуальної історії відео.

Для самого «Паміру» участь у такому відомому музичному проєкті стала ще одним кроком від колишнього засекреченого об’єкта до місця, яке почали впізнавати далеко за межами Буковини. Сьогодні факт зйомок «1944» згадує і НПП «Черемоський» у власних описах туристичних маршрутів.

Чому білі куполи стали символом Буковинських Карпат

У Карпатах достатньо красивих вершин, водоспадів і полонин, але Томнатик має те, чого немає майже ніде більше в Україні. Його пейзаж неможливо сплутати з іншим: п’ять величезних білих сфер на відкритій гірській вершині створюють образ, який легко запам’ятовується навіть після однієї фотографії. При цьому туристична цінність Карпатського Паміру полягає не лише у фотогенічності куполів. Вони є матеріальним нагадуванням про зовсім недавню історію — час, коли ця віддалена частина Карпат була частиною великої системи військового спостереження, а доступ сторонніх сюди був неможливим.

Тепер усе відбувається навпаки. На Томнатик приходять туристи, сюди організовують екскурсії, джипінг на «Памір» та тематичні подорожі, навколо розвивають рекреаційні маршрути, а колишня військова база стала однією з туристичних візитівок Чернівецької області.

Саме ця трансформація робить Памір в Карпатах особливим. За кілька десятиліть Томнатик пройшов шлях від території, яку приховували від сторонніх очей, до місця, яке сьогодні спеціально шукають на карті мандрівники. І хоча військова техніка поступово зникає, п’ять білих куполів продовжують нагадувати про історію, що залишилася серед карпатських полонин.

Білі куполи настільки домінують на фотографіях Карпатського краєвиду, що навколишня природа іноді залишається на другому плані. Насправді Томнатик знаходиться в одному з найменш урбанізованих високогірних районів Буковини — серед Яловичорських гір, полонин, смерекових лісів і глибоких долин гірських річок. І навіть якби колишньої РЛС тут ніколи не існувало, сама подорож у цю частину Карпат уже була б варта уваги.

Гора Томнатик висотою входить до пасма Яровиця — Томнатик. Для його верхньої частини характерні відкриті субальпійські луки, тому куполи не ховаються серед дерев, а буквально стоять посеред широкого гірського простору, мов гриби після дощу. Саме ця відкритість і створює знамениті панорами, де технічні споруди холодної війни здаються маленькими на тлі нескінченних хребтів.

Значна частина привершинної території вкрита субальпійськими луками — полонинами. У теплу пору року вони змінюють зимову суворість на густу зелень, трави та сезонне цвітіння. Здавна ці високогірні луки використовували місцеві гуцули для літнього випасу овець, корів і коней, тому природний ландшафт Томнатика одночасно є частиною традиційної господарської культури Буковинських Карпат.

НПП «Черемоський» особливо виділяє весну на Томнатику. Коли на затінених ділянках ще можуть залишатися сніжники, сонячні схили вкриваються шафраном Гейфеля — карпатськими крокусами. Фіолетово-сині квіти серед торішньої трави та залишків снігу створюють зовсім інший образ Паміру, ніж звичні кадри з білими зимовими куполами.

Цвітіння залежить від висоти, експозиції схилу та конкретної весни, тому його строки щороку відрізняються. Національний парк зазначає, що завдяки різним умовам на схилах спостерігати крокуси в районі Томнатика можна протягом досить тривалого весняного періоду. Якщо вас особливо приваблює масове цвітіння цих весняних квітів, варто також звернути увагу на Долину крокусів у Колочаві — ще одну мальовничу сезонну локацію, де шафран утворює справжні фіолетові килими.

Подорож до Карпатського Паміру на горі Томнатик помітно відрізняється від поїздки до звичайної туристичної пам’ятки. До білих куполів не веде асфальтована дорога, поруч немає великого курорту чи регулярного громадського транспорту, а сама вершина розташована у високогірній прикордонній частині Буковини. Тому маршрут потребує попереднього планування навіть у теплу й суху погоду.

Однією з основних точок, через які традиційно пролягає шлях до Томнатика, є село Шепіт. Національний парк «Черемоський» наводить маршрут із Чернівців через Путилу, Плоску, Селятин і Шепіт, після якого починається гірська частина дороги до Томнатика. Від Шепота до гори парк вказує приблизно 18 км.

Маршрут через Шепіт і перевал Семенчук

Найвідоміший туристичний напрямок проходить від Шепота до перевалу Семенчук, а далі — до гори Томнатик. Саме цим шляхом пролягає офіційний еколого-туристичний маршрут Національного природного парку «Черемоський» «Стежками вітряних хребтів». Повна протяжність маршруту становить 34,5 км, а парк розраховує його приблизно на дві доби.

По дорозі можна побачити водоспад Сучавський Гук, високогірні полонини та панорами Українських і Румунських Карпат. Від перевалу Семенчук маршрут продовжується безпосередньо до Томнатика, де й розташований Памір. Отож відвідування Паміру можна планувати як частину справжнього гірського походу, а не лише як коротку поїздку до куполів. Для тих, хто хоче краще побачити Яловичорські гори, офіційні маршрути парку поєднують Томнатик також із Яровицею, Верхнім Яловцем, Саратою та іншими природними локаціями.

Чи можна доїхати до Паміру автомобілем

Гірською дорогою в напрямку Томнатика традиційно їздять позашляховики та високопрохідний транспорт. Туристичні оператори використовували маршрути через Шепіт, де після звичайної автомобільної частини групи пересідали на джипи, ГАЗ-66 або іншу техніку, пристосовану до карпатського бездоріжжя.

Розраховувати на звичайний легковий автомобіль не варто. Після Шепота починається ґрунтова гірська дорога з камінням, коліями, крутими ділянками та водними перешкодами. Її стан сильно залежить від опадів: після тривалого дощу навіть маршрут, який напередодні був проїзним, може суттєво ускладнитися. Сам факт існування дороги не означає, що нею можна безперешкодно їхати туристу в будь-який момент. Через прикордонний режим спочатку потрібно з’ясувати, чи дозволене відвідування конкретного маршруту в обраний день.

Пішки до Карпатського Паміру

Для піших туристів Томнатик є частиною кількох офіційних маршрутів НПП «Черемоський». Один із найцікавіших варіантів — уже згадані «Стежки вітряних хребтів», що ведуть через Семенчук і Томнатик, а далі продовжуються в напрямку Верхнього Яловця. Інший великий маршрут — «Здіймаючись над обрієм» протяжністю близько 43 км. Він проходить через Верхній Яловець, Яровицю та Томнатик і розрахований приблизно на дві доби. Такий формат значно краще підходить для досвідчених туристів, які хочуть побачити не тільки Памір, а й природний комплекс Яловичорських гір.

Незалежно від обраного маршруту, високогір’я потребує нормального туристичного спорядження: міцного взуття, дощовика, теплого шару одягу, води, зарядженого телефону та офлайн-карти. Навіть улітку температура й погода на висоті понад 1500 метрів можуть різко змінитися.

Прикордонна зона: найважливіший нюанс перед поїздкою

Томнатик розташований поблизу українсько-румунського державного кордону. Саме тому правила відвідування цієї території не можна вважати постійними: вони залежать від чинного прикордонного режиму, воєнного стану та рішень відповідних служб. Особливо важлива актуальна ситуація 2026 року. Влітку представниця НПП «Черемоський» повідомляла Суспільному, що значна частина території парку перебуває у прикордонній зоні, а перепустки, необхідні для організації туристичних екскурсій до Паміру, на той момент не видавалися. Через це кількість відвідувачів Томнатика суттєво скоротилася.

Водночас у вересні 2026 року Чернівецька обласна військова адміністрація повідомляла про організоване сходження на Томнатик у межах проєкту «Мандротерапія». Це показує, що окремі погоджені та організовані відвідування можливі, але не означає автоматично відкритий вільний доступ для всіх туристів. Тому перед поїздкою необхідно перевірити актуальний режим безпосередньо у прикордонної служби та НПП «Черемоський». Не варто орієнтуватися на туристичні блоги або маршрути кількарічної давності, де радять просто приїхати до Шепота, оформити дозвіл на місці й продовжити шлях: правила за цей час могли суттєво змінитися.

Памір знаходиться настільки далеко від великих туристичних центрів, що їхати сюди лише заради кількох фотографій біля білих куполів було б шкода. Яловичорські гори та територія НПП «Черемоський» зберігають чимало природних та історичних місць, які можна включити у довший маршрут. Частина з них лежить безпосередньо на підходах до Томнатика, інші зручно відвідати дорогою через Шепіт або сусідні гірські долини.

Якщо маршрут до Карпатського Паміру починається через село Шепіт, варто обов’язково зупинитися біля водоспаду Сучавський Гук. Він знаходиться практично в самому селі на річці Сучава й є однією з найвідоміших природних пам’яток цієї частини Буковини. Водоспад має кілька каскадів із загальною висотою приблизно 5–6 метрів. Особливо потужним він стає після сильних дощів і під час весняного танення снігу. Назва «гук» добре передає його характер: у місцевій говірці це слово пов’язане з гучним шумом води.

Сучавський Гук зручний тим, що для його відвідування не потрібно планувати окремий складний похід. Він природно вписується в дорогу до Томнатика через Шепіт і може стати першою зупинкою перед високогірною частиною вашого гірського маршруту.

Яровиця — найвища вершина Буковинських Карпат

На північ від Томнатика здіймається гора Яровиця висотою 1586,9 метра — найвища вершина Чернівецької області та Буковинських Карпат. Томнатик і Яровиця розташовані настільки близько, що їх часто об’єднують в один довший туристичний маршрут горами. Ця вершина також відкрита й незаліснена. З неї добре проглядаються долини Сарати та Білого Черемошу, Яловичорські гори й сусідні хребти. На самій верхівці встановлений металевий хрест і пам’ятний знак, пов’язаний із Буковинським вічем 1918 року.

З Яровиці добре видно й сам Томнатик — білий комплекс куполів серед зелених полонин впізнається здалеку. Тому для туристів, які мають достатньо часу й фізичної підготовки, поєднання двох вершин дає значно повніше уявлення про цю частину Карпат.

Хребет Чорний Діл

Ще один важливий природний район неподалік — хребет Чорний Діл. Він простягається приблизно на шість кілометрів і належить до території НПП «Черемоський». За висотою хребет трохи поступається пасму Яровиця — Томнатик, але відрізняється цікавішим і місцями значно суворішим рельєфом.

Якщо Томнатик має переважно м’які округлі контури, то в районі Чорного Долу зустрічаються стрімкі схили, скельні виходи та карстові масиви. З його відкритих ділянок видно Яловичорські гори, Чорногору, смерекові ліси та зелені полонини. На високогірних луках ростуть рідкісні рослини, частина яких охороняється, тому під час мандрівки важливо залишатися на існуючих стежках і не зривати незнайомі квіти лише заради фотографії чи букета.

Буковинське Око — гірське озеро серед лісів

Однією з найцікавіших природних локацій регіону є озеро Гірське Око, яке також називають Буковинським або Карпатським Оком. Воно розташоване приблизно за один кілометр від села Нижній Яловець, біля підніжжя гори Творилець, на висоті близько 1128 метрів. Водойма утворилася внаслідок зсуву гірських порід. Його довжина становить приблизно 100 метрів, ширина — близько 70 метрів, а площа водного дзеркала наближається до одного гектара. Вода залишається холодною навіть улітку й, за даними національного парку, зазвичай не прогрівається вище 12–14 °C.

Гірське Око зовсім не схоже на Томнатик: замість відкритих полонин і військових споруд тут — тиха водойма серед карпатського лісу. Саме тому ці дві локації добре доповнюють одна одну в одній подорожі.

Карпатський Памір важко назвати звичайною туристичною пам’яткою. Тут немає відреставрованого музею, екскурсійних залів чи штучно створених декорацій. Серед полонин Яловичорських гір досі стоять справжні радіопрозорі куполи, залишки антен, казарм і технічних споруд колишньої РЛС «Памір» — матеріальні сліди епохи, коли ця віддалена вершина була частиною великої системи протиповітряної оборони. Саме поєднання двох зовсім різних світів робить Томнатик настільки незвичайним. З одного боку — військова техніка, радари та історія холодної війни. З іншого — відкриті карпатські хребти, полонини, тумани, весняні крокуси та панорами, що простягаються далеко в бік Румунії. Білі куполи здаються майже чужорідними серед такого ландшафту, але за десятиліття вони вже самі стали його впізнаваною частиною.

Історія «Паміру» не завершилася разом із закриттям військової частини. Колишній секретний об’єкт поступово перетворився на туристичну й культурну локацію: один із куполів отримав орнамент української писанки, а у 2016 році саме тут знімали офіційний кліп Джамали на пісню «1944». Те, що колись мало залишатися прихованим від сторонніх очей, сьогодні стало одним із найвідоміших образів Буковинських Карпат. Можливо, саме через віддаленість Томнатик і зберіг свою особливу атмосферу. Тут досі відчувається межа між минулим і сучасністю: старі військові конструкції повільно руйнуються, трава повертається на бетонні майданчики, а навколо, як і десятки років тому, залишаються ті самі гори й вітер.